Протягом тривалого часу в Америці, у тому числі й у Філадельфії, професію перукаря вважали рабською справою. Так склалось історично за часів володіння рабами, які навчались догляду за волоссям та дбали про красу своїх господарів. Згодом звільнені раби почали відкривати перукарні, щоб заробити на життя. Це були переважно чоловіки, які обслуговували чоловіків. Жінки до XX століття піклувались про волосся вдома. Докладніше про розвиток перукарської справи у Філадельфії розповідаємо у статті на philadelphianka.
Перукарська справа та перукарі у Філадельфії: початок
Історія перукарської справи та перукарів у Філадельфії відображає загальні тенденції країни в цій сфері. До XVIII століття про волосся піклувались переважно вдома, а загалом не надавали значної ваги цьому питанню. У той час почали з’являтись перші перукарні. Вони були призначені для чоловіків, але ті рідко приходили до цих закладів. Представники еліти продовжували користуватись перукарськими послугами своїх рабів.
Цікаво, що у цей час перукарі почали виготовляти та продавати перуки, наслідуючи моду далекої Європи. Напудрені перуки носили чоловіки та жінки вищого класу і цей бізнес процвітав. Перукарі Філадельфії часто обслуговували мандрівну еліту, представники якої приїжджали до міста без рабів. Іноді їх запрошували до себе багаті жінки, щоб зробити складну зачіску.
Варто зазначити, що переважна більшість перших перукарів Філадельфії були афроамериканцями. Багато з них були звільнені з рабства після 1780 року, а до того навчились піклуватись про волосся своїх господарів. Щоб заробити на життя, вони почали відкривати перукарні.
До закладів темношкірих перукарів приходили переважно багаті білі чоловіки. Вони звикли до регулярного догляду за волоссям та бородою, а користуватись послугами рабів у XIX столітті вже було неможливо. Перукарні для них були розкішними та часом навіть перетворювались на елітні клуби для зустрічей. Одним з найвідоміших у Філадельфії був заклад Джошуа Едді на Честнат-стріт. Едді вдалося стати найбагатшим перукарем у місті завдяки унікальній атмосфері та високій якості обслуговування.
Були серед афроамериканських перукарів і ті, хто не зважав на еліту та боровся з расизмом. Так, Джозеф Кессі брав участь у діяльності аболіціоністської газети «Liberator».
Білі та чорні перукарі
Демографічний склад перукарів у Філадельфії почав змінюватись у середині XIX століття. Це було пов’язано зі збільшенням кількості іммігрантів з країн Європи, насамперед з Німеччини. Багато з них були перукарями з досвідом та традиціями. При цьому вони не мали культурних перепон щодо перукарської справи, адже в Європі вона не асоціювалась з рабською працею.
Водночас афроамериканців серед перукарів ставало все менше. Молоді люди не хотіли обирати цю професію, а багато зі старих перукарів збанкрутіли через конкуренцію з іммігрантами.
Занепад чорних перукарень також був обумовлений популярністю вигаданого персонажа Суінні Тодда:
- демон-перукар був героєм анонімного роману «Нитка перлів», виданого у середині XIX століття,
- протягом наступних десятиліть з’явилось багато реальних послідовників перукаря-вбивці, про що постійно писали газети,
- це мало негативний вплив на всіх перукарів, але білі клієнти були більше схильні боятись саме афроамериканців.
Тож частка останніх у цьому бізнесі невпинно зменшувалась. У 1880 році афроамериканці складали п’яту частину перукарів Філадельфії, а на початку XX століття їх кількість зменшилась до десятої частини. Крім того, їх заклади переїхали з Маркет-стріт на Південну вулицю та в інші райони, де переважало афроамериканське населення. Місцеві мешканці охоче відвідували ці перукарні, які ставали своєрідними заміськими клубами для афроамериканців.
Тим часом білі перукарі створили власні професійні організації — Міжнародну спілку перукарів підмайстрів та Асоціацію майстрів перукарів Америки. Вони виступали проти міжрасової співпраці до середини XX століття й активно витісняли афроамериканців з перукарської справи. Домінувати в ній у цей період почали іммігранти італійського походження.
Перукарська справа у XX та XXI столітті
Наприкінці XX століття афроамериканці знову почали ставати провідними перукарями у Філадельфії. Білі мешканці міста переїжджали в передмістя, а популярність професії перукаря серед них зменшувалась.
Перукарні у цей час стали менш розкішними, але перукарі залишались активними громадськими діячами та наставниками молоді. Вони часто організовували публічні події та сприяли розвиткові громад.
Труднощі чекали на перукарську справу протягом 1960-х та 1970-х років у зв’язку з модою на довге волосся та бороду. За даними організації «Hair International» майже 20 000 перукарів по всій країні втратили роботу у той час. Крім того, тоді набуло поширення насильство щодо перукарів, які працювали допізна та мали багато готівки, що приваблювало грабіжників. На початку XXI століття у місті почали відкриватись салони краси, які стали новим джерелом конкуренції для класичних перукарень.
Попри все це, професія перукаря вистояла та навіть пережила своєрідний ренесанс. Наразі перукарська справа відкрита для чоловіків та жінок, а філадельфійці з задоволенням користуються сучасними послугами для догляду за волоссям у спеціалізованих закладах.