У XX столітті вона стала відомою акторкою завдяки своїй наполегливості. Але згодом вийшла заміж та опинилась у золотій клітці. Її життєвий шлях був складним, як до становлення відомою особистістю у Голлівуді, так і після. Далі на philadelphianka.
Ранні роки до акторства
Грейс Патриція Келлі народилась 12 листопада 1929 року у місті Філадельфія, штат Пенсильванія, США. Має ірландське та німецьке коріння. Її сім’я була доволі заможною та відомою. Джек Келлі, батько, займався промисловістю, будівництвом, а також у свій час був олімпійським чемпіоном з академічної греблі. Маргарет Маєр Келлі, мати, у молодості займалась моделінгом, що також принесло їй славу в окремих колах суспільства. Джордж Келлі, дядько, відомий драматург, який був лауреатом Пулітцерівської премії за свої роботи. Тому Грейс змалечку була оточена впливовими особистостями, а також статком. Але такий спосіб життя не був тим, якого вона бажала, тим паче поруч із тими, хто не був зацікавлений у її майбутньому. Дівчина у сім’ї була третьою дитиною, а всього у родині їх було четверо. Старші сестра Маргарет та брат Джек — 1925 року та 1927 року народження, а також молодша Елізабет — 1933 року. Батьки захоплювались людською силою та талантами у спорті. Вони віддавали перевагу всім дітям, окрім Грейс, оскільки вона не мала жодного хисту та бажання пов’язувати своє життя зі спортом, а також була фізично слабша за своїх сестер та брата. До речі, Джек спочатку також не виявляв жодної зацікавленості у спорті, тому батьки не робили на нього жодні ставки, однак пізніше він їх здивував та пішов по стопах батька й також зайнявся греблею. У той момент, коли інші діти намагались досягти вершин у спорті, Грейс із самого дитинства захопилась акторською майстерністю. Цю пристрасть батьки не лише не поділяли, а й не підтримували доньку, що не пройшло повз майбутню акторку, оскільки її бажання вирватись з елітного будинку батьків ставало все сильнішим.
Грейс навчалась у суворому релігійному коледжі Рейвенхілл, та отримала жорстку католицьку освіту. Але цей заклад дав їй можливість ще більше закохатись у свою мрію. Вперше Келлі вийшла на сцену саме у коледжі. У 6 років вона зіграла роль Діви Марії у театралізованій різдвяній виставі. Наступний її вихід на сцену стався у 12 років, де вона зіграла у п’єсі “Не годуйте тварин”. Вже навчаючись у приватній школі Стівенса дівчина брала участь у багатьох різних драматичних та танцювальних постановах, що лише укорінювали її бажання пов’язати своє майбутнє зі сценою та глядачами. Після завершення навчання Грейс спробувала свої сили й намагалась вступити до коледжу Беннінгтона, але їй це не вдалось. Тому, попри те, що батьки продовжували скептично ставитися до захоплення доньки та до неї самої, вона вирішила все ж таки рушити на зустріч своєї мрії.
Коли Келлі виповнилось 18 років вона вирушає до Нью-Йорку, де сподівалась вхопити удачу за хвіст. На її вчинок батько відреагував дуже жорстко, сказавши, що вона поводиться не краще за вуличну повію. Таке висловлювання, звичайно, вплинуло на юну дівчину, але вона не зупинилась й рушила далі.
Шлях до акторської кар’єри
Приїхавши до Нью-Йорку дівчина розуміє, що за проживання у такому місті потрібно платити, і немаленькі гроші, тому вона влаштовується працювати фотомоделлю, як і її мати колись. Паралельно Грейс вивчає хімію, а також вступає до академії. Її ціллю стала Американська академія драматургічного мистецтва. Вона пішла на прослуховування з вивченою сценою з “Факелоносців”, яка належала її дядьку. І саме завдяки впливу Джорджа Келлі акторку зараховують попри те, що академія вже завершила приймання студентів. Вона почала вивчати акторську майстерність у бажаному місці, але шлях до відомості для неї ще був закритий. Тому дівчина починає пробувати свої сили та ходити на всі можливі проби. Її ціллю були ролі у п’єсах, але вона отримувала контракти лише на рекламні проєкти пива, цигарок, капелюхів тощо. Це все було не тим, чого прагнула Грейс. Але вже у 1949 році їй вдається прорватись до Бродвею, де їй дають роль у п’єсі Стриндберга “Батько”. Після цього її кар’єра почала стрімко рости й вона часто з’являлась у телепроєктах.
Розпал акторської кар’єри
Після вдалого дебюту на Бродвеї Грейс Келлі отримує запрошення на першу епізодичну роль у стрічці “14 годин”. Згодом вона з’являється вже у головній ролі у фільмі Фреда Циннеманна “Рівно опівдні”. Ця картина приносить акторці її першу відомість у світі кіно. Пізніше вона знімається у фільмі Джона Форда “Могамбо”. За цю роль дівчину висувають на премію “Оскар”, як краща акторка другого плану. А після музикальної драми “Сільська дівчина”, режисера Джорджа Ситона, Грейс отримує свою першу нагороду “Оскар” у номінації найкраща жіноча роль. Внаслідок такого вдалого старту, про неї почали говорити критики та звертати увагу відомі режисери. Одним з них був Альфред Гічкок, відомий творець трилерів. Він запропонував Келлі роль спочатку в одному фільмі, але згодом співпраця переросла у додаткові дві картини. Стрічки “У випадку вбивства набирайте “М” та “Вікно у двір”, де з’явилась Грейс, називають одними з найкращих робіт режисера. Після цих ролей дівчина отримала славу найкрасивішої та найбільш касової акторки свого часу. Останньою знаковою роботою Грейс стала роль принцеси Олександри у картині Чарльза Відора “Лебідь”. Після цього вона з’являлась лише у невеликих ролях. Але за час її стрімкої кар’єри дівчина потрапила до списку “100 величних зірок кіно”, де зайняла почесне 13 місце.
Шлюб та прокляття роду Грімальді
Жінка була доволі популярною серед чоловіків, і їй робили пропозиції руки та серця, однак батько акторки був доволі жорстким та не давав згоди на шлюб. Одним з таких став модельєр Олег Кассіні. Батьки були нажахані кількістю розлучень у його біографії, а також різницею у віці, яка складала 16 років. Тому вони змусили доньку передумати щодо його ролі майбутнього чоловіка. Тож у 1955 році молода акторка зустрічає свого майбутнього чоловіка Реньє III. Це знайомство було заплановане, оскільки у той момент дівчина очолювала американську делегацію на кінофестивалі у Каннах. У неї в календарі стояла зустріч з князем Монако, де їх повинні були фотографувати для журналу “Paris Match”. І як би Грейс не намагалась позбутись запланованої фотосесії, піти, все ж таки, довелось. У цей момент Реньє саме шукав собі відповідну пасію на роль дружини, але першим варіантом була інша блондинка — Мерилін Монро. Цей крок був продуманий заздалегідь, оскільки якщо князь одружується з американською дівчиною, тим паче зіркою, до Монако можна буде залучити інвестиції. Тому попри чутки, що у Келлі було багато коханців, Реньє зацікавлюється нею. Залицяння не тривають довго, і вже на Різдво у 1955 році князь Монако робить пропозицію. А у 1956 році пара їде до США знайомитись з батьками та отримати від батька дозвіл на шлюб, після чого вони анонсують на весь світ про заручини. 18 квітня 1956 року відбулась закрита церемонія, а 19 квітня публічна, яку дивилось майже 30 мільйонів осіб по всьому світу. Цю подію згодом назвали “весіллям століття”, на яке було витрачено близько 50 мільйонів доларів. Але велику частину покрила кіностудія “MGM”, яка співпрацювала з акторкою. Це також був продуманий крок, оскільки їм надали повну свободу у трансляції церемонії, а Грейс, своєю чергою, отримала розрив контракту з ними. Їй довелось покинути свою акторську кар’єру та мрію всього життя заради майбутнього щастя з чоловіком, оскільки той поставив ультиматум — вони одружуються лише коли вона залишить свою творчість. Але подружнє життя виявилось зовсім не таким, як Грейс очікувала.
Рід Грімальді, за легендою, був навіки проклятий. Франсуа — предок Реньє та ревний католик був закоханий у жінку, але та виявилась відьмою, за що він власноруч кинув її на вогнище. Але перед жахливою смертю вона прокляла всіх його нащадків. Кожен з роду Грімальді отримає славу та багатство, але жоден з них не буде щасливим. Ніхто не зустріне свого кохання, а якщо таке й трапиться, вони обов’язково його втратять. Грейс не очікувала, що легенда може стати правдою. Перші роки подружнього життя пара жила спокійно, і лише один раз посварилась. Але згодом жінка почала розуміти, що потрапила до золотої клітки, з якої їй ніколи не вибратись. Пара продовжувала жити разом, однак це вже не був шлюб у коханні, а лише у взаємоповазі. У пари народилось троє дітей, але коли жінка почала розуміти, що вони підростають і вона стає нецікавою не лише своєму чоловікові, а й своїм нащадкам, впала у депресію та відчувала лише самотність. Чоловік часто кричав на Грейс, частіше за все привселюдно, а іноді, у розпалі, міг кинути у неї те, що було під рукою. Якось їй прийшло запрошення на роль від вже знайомого їй режисера, Альфреда Гічкока, про яке акторка повідомила своєму чоловіку. Але той був у ярості, оскільки його улюблена та зразкова дружина не може й не повинна поводитись так легковажно, а також вона не може бути акторкою.
Смерть
13 вересня 1982 року був сонячним, тому Грейс разом зі своєю молодшою донькою Стефанією вирішили провести час разом та проїхатись в авто. Однак цей день став фатальним для жінки. Під час поїздки Грейс відчула недомагання. Як пізніше виявилось, у неї стався інсульт. Через це вона втратила керування й авто зірвалось з крутого повороту та впало на схил гори. Донька отримала легкий струс мозку, а також перелом шийного хребця. Саму Грейс витягали непритомною та направили до лікарні. Через велику кількість травм під час аварії вона до тями так і не приходила. Її під’єднали до апарату штучного дихання, але лікар запевнив, що її мозок вже мертвий і вона не прокинеться. Реньє взяв на себе відповідальність і наступного дня Грейс була відключена від апарату. Смерть наступила 14 вересня 1982 року.
Але, звичайно, за будь-якою смертю відомої людини завжди є різні легенди та версії. Грейс Келлі не стала виключенням. За першою версією вона віддала кермо своїй доньці після того, як відчула, що їй недобре. І аварія сталась через Стефанію, що та, начебто, відпустила кермо. І за цією версією рідні так і не змогли її пробачити за смерть жінки. Інша говорить про те, що над машиною попрацювали мафіозі, які націлились на гральний бізнес у Монте-Карло. Тому ті зіпсували гальма авто, через що Грейс і померла. Яка б версія подій не була правдивою, жінка, нарешті, звільнилась від золотих ланцюгів, якими її прикував шлюб. Вона сподівалась, що життя у Монако буде казковою подорожжю, а він став для неї кліткою, з якою вона ніяким чином не могла втекти.