«Філадельфійською одинадцяткою» назвали жінок, яких вперше в історії Єпископальної церкви США висвятили на священників 29 липня 1974 року. Це сталось у Філадельфії. Щодо Генерального конвенту, то він лише через два роки дав згоду на цю подію та подальше висвячування жінок у цей сан. Розповідаємо докладніше про підґрунтя цієї історії та її реалізацію. Далі на philadelphianka.
Чи може жінка бути священником?
Єпископальна церква не мала такого канону, який би забороняв висвячувати жінок у диякони, священники чи єпископи. Тобто теоретично жінки мали на це таке саме право, як і чоловіки. Проте в сан висвячували виключно чоловіків. Для жінок існував чин «дияконес», але ставлення до них все одно було інакшим, ніж до чоловіків, які були дияконами.
Жінки, які отримали цей сан, ходили в синьому одязі й нагадували монахинь. У чин священників їх не висвячували згідно з неписаною домовленістю, що до певного часу влаштовувала всіх.
Проте з початку XX століття жінки почали шукати можливості для збільшення свого представництва та впливу в церковному житті. Вони ставали працівницями церков, очолювали заклади релігійної освіти. У 1970 році мирянкам було вперше надано право голосу в Генеральному конвенті. Таку назву має двопалатний законодавчий орган Єпископальної церкви. Після цього вони почали відкрито говорити про обмеження права жінок та закликати розширити їх.
Цього ж року церковна влада прирівняла чоловіків та жінок у званні диякона. Це дещо зняло напругу, але водночас поставило питання про подальше висвячення жінок у священники та єпископи. Це було логічне продовження релігійної кар’єри й жінки так само претендували на нього. Відповідну резолюцію вони сформували під час чергового з’їзду конвенту.
Далі події розвивались наступним чином:
- перша резолюція була підтримана, але не набрала необхідну для затвердження кількість голосів;
- у 1971 році Англіканська консультативна рада розглянула це питання та дійшла висновку, що жінка може бути висвячена в сан за особливих умов;
- жінки не здались та сформували власну національну коаліцію, щоб відстояти своє прагнення;
- у 1973 році Генеральний конвент знову відхилив цю пропозицію.
Проте були єпископи, які підтримували жінок. Того ж року вони дозволили їм взяти участь у церемонії висвячення у священники. Дияконеси думали, що не просто братимуть участь, а й здобудуть бажаний сан. Та єпископ Нью-Йорка, Пол Мур молодший, в останню мить відмовився покласти руки на їхні голови. Жінки одразу покинули службу, як і більша частина громади.
11 перших жінок-священників
Влітку 1974 року троє єпископів, які на той час вже не працювали на своїх посадах, все ж таки погодилися висвятити групу жінок. Це були Даніель Корріган з Колорадо, Роберт Л. ДеВітт з Пенсільванії та Едвард Р. Уеллс II з Західного Міссурі.
Вони обрали 11 дияконес, які були готові до висвячення в сан та здійснили відповідну службу 29 липня 1974 року у Церкві Адвоката у Філадельфії. Одна з жінок, Сюзанна Гаятт, служила там в чині диякона. Служба почалась об 11 годині ранку та тривала три години. Подія зібрала понад 2000 свідків. Більшість з них були прихильниками висвячення жінок, проте не минулось і без протестувальників.
Так, коли на службі було за звичаєм надано час для висловлення про будь-які перешкоди чи злочини, які могли б стати на заваді висвяченню, присутні священники-чоловіки зачитали протестні заяви. Проте єпископи відповідали, що діють відповідно до заповідей Божих і лише на них можуть спиратись. Після цього вони продовжили церемонію.
Фотографії з цієї служби були опубліковані в «The Philadelphia Inquirer» наступного дня після події та розлетілись по всьому світу. Це була потужна новина для всіх жінок.
Подальший розвиток подій
Попри те, що висвячення відбулось відповідно до всіх правил та традицій, залишилось багато чоловіків, які не були згодні з таким поворотом історії. Через два тижні головуючий єпископ Джон Аллін скликав надзвичайне засідання Палати єпископів, яке оголосило це висвячення недійсним.
Єпископ Західного Міссурі Артур А. Фогель виступив із запереченням цього рішення. Палата зважила на його докази та змінила свою позицію – висвячення оголосили незаконним. Для цього було знайдено підґрунтя, а саме – відсутність схвалення місцевих комітетів. Це була дрібна деталь, але необхідна. Жінки мали освіту, пройшли іспити, мали свідчення духовенства та мирян, але не виконали всіх вимог церковної бюрократії. Палата єпископів закликала не ухвалювати їх статус до наступного з’їзду.
Упродовж наступних двох років тривали палкі дискусії з цього приводу. Генеральний конвент, який зібрався у вересні 1976 року, все ж таки схвалив це рішення та дав згоду на висвячення жінок у сан. Це була тривала та важка боротьба, але врешті вона принесла бажані плоди та можливості для жінок у церковній ієрархії.
Тим часом жінки, які були висвячені у Філадельфії двома роками раніше, продовжували свою діяльність на релігійній ниві. Одна з них, Барбара С. Гарріс, у 1989 році стала першою жінкою, висвяченою на єпископа.