Американська аболіціоністка та суфражистка Мері Ґрю увійшла в історію як талановитий оратор та невтомний борець за скасування рабства та розширення прав жінок. Вона очолювала Філадельфійське жіноче товариство проти рабства та Пенсільванське товариство проти рабства. Мері увійшла до делегації жінок із США, які у 1840 році поїхали на Всесвітню конвенцію проти рабства у Лондон, але не змогли повноцінно взяти у ній участь. Далі на philadelphianka.
Проте Мері Ґрю ніколи не здавалась та не опускала руки. Вона багато виступала публічно, писала статті в журнали та газети й вірила у те, що рабство буде подолано, а жінки одержать такі ж права, які мали чоловіки. Більше про історію її життя розповідаємо у статті.
Ранні роки
Мері народилась 1 вересня 1813 року у Гартфорді, штат Коннектикут. Її батько Генрі був релігійним письменником та брав активну участь у боротьбі проти рабства. Він мав чотирьох дружин. Мері народила третя дружина, Кейт Мерроу. Дівчинка товаришувала зі зведеною сестрою, яка була старшою за неї.
Прогресивний батько вирішив дати донькам гідну освіту. Тому Мері записали до Гартфордської жіночої семінарії. У 1820-х роках вона вважалась одним з найкращих закладів освіти для дівчат.
Родина переїхала до Філадельфії у 1834 році. Саме з цим містом, а також його аболіціоністським та суфражистським рухом було надалі тісно пов’язане життя Мері. Так, вона одразу приєдналась до Філадельфійського жіночого товариства проти рабства, яке у той час тільки починало свою діяльність.
Боротьба проти рабства
Натхненна прикладом та ідеями свого батька, Мері активно виступала за скасування рабства. У той час аболіціоністи у Філадельфії об’єднувались в окремі групи відповідно до своєї раси та статі. Тому Мері увійшла до лав Пенсільванського товариства боротьби з рабством, а також до відповідного жіночого товариства Філадельфії. Останнє регулярно проводило збори, а також кожного року організовувало ярмарок ремесел. Зібрані упродовж нього кошти використовували для підтримки діяльності аболіціоністів.
На знак підтримки жінок у 1840 році серед них обрали делегатів для участі у Всесвітній конвенції проти рабства, яка мала відбутись у Лондоні. Крім Мері Ґрю, до Великобританії також поїхали Елізабет Нілл, Сара П’ю та Еббі Кімбер. Відома місцева аболіціоністка Лукреція Мотт їхала до Лондона як делегат Американського товариства боротьби з рабством.
У подорож до Англії також вирушив батько Мері. Тож вони разом сіли на корабель, що відплив з Америки у травні 1840 року. На кораблі було багато аболіціоністів, переважно чоловіків. Майже всю дорогу, а тривала вона у ті часи довго, вони сперечались щодо необхідності участі жінок у зібранні. Врешті навіть батько Мері виступив за те, щоб виключити жінок. У Лондоні до участі у конвенції їх все ж таки допустили, але посадили окремо та не дозволили висловити свої думки.
Повернувшись додому, Мері продовжила свою діяльність у боротьбі за скасування рабства. Вона багато писала на цю тему та проводила публічні виступи. У 1853 році жінка проголосила промову на зборах Жіночого товариства проти рабства. У 1869 році вона брала участь у зборах Пенсільванської жіночої асоціації з яскравою промовою.
Мері не лише чудово володіла ораторським мистецтвом, а й вправно писала. Вона стала однією з перших жінок, які проявила себе на цій царині, та почала публікуватись й брати активну участь у місцевій журналістиці, а саме:
- жінка працювала редакторкою газети «Pennsylvania Freeman»;
- у 1854 році це видання об’єдналось з «National Anti-Slavery Standard» й Мері залишилась кореспондентом Філадельфії;
- також вона писала щорічні звіти Філадельфійського жіночого товариства проти рабства, які пізніше були опубліковані як окремі збірки.
Коли у 1870 році товариство розпалось, то саме Мері Ґрю взяла на себе роботу з детального опису його діяльності упродовж попередніх 37 років. Вона мала гарний стиль та зафіксувала для історії багато важливих подробиць боротьби за скасування рабства в Америці та участі жінок у цьому процесі.
Боротьба за виборчі права для жінок
Коли під час візиту до Лондона у 1840 році делегатки від Америки зазнали дискримінації, це стало поштовхом до думки про боротьби за права жінок. Питання скасування рабства просувалось, а от становище жінок, як білих, так і чорних, у суспільстві залишалось пригнобленим.
З приводу розширення прав жінок почали збиратись конвенції. Каталізатором цього руху стали Лукреція Мотт та Мері Ґрю. Остання у 1848 році виступала у законодавчому органі Пенсільванії за Закон про власність заміжніх жінок.
Пізніше Мері разом зі своїми однодумцями взялась за виборювання виборчого права для жінок. З метою координації цього руху вона заснувала Пенсільванську жіночу асоціацію виборців, яку очолювала протягом 23 років.
Багато чоловіків виступали проти та вимагали надати підґрунтя для надання жінкам такого права. У цьому питанні Мері була солідарна з Лукрецією Мотт. Вони вважали, що жінки повинні мати право голосу, а яким чином вони ним скористаються чи скористаються взагалі не має бути питанням.
Варто зазначити, що батько Мері все частіше почав виступати проти надання жінкам права голосувати та розширення їх майнових та інших прав. Коли у 1854 році у Філадельфії була організована щорічна Національна конвенція з прав жінок, то її батько взяв слово та довго дискутував з Лукрецією Мотт. Він стверджував, що чоловіки є більш авторитетними, а жінкам не потрібне розширення прав.
Мері також була присутньою, але не могла вплинути на батька, як не могла і погодитись із ним. У 1870 році вона була головою зібрання Пенсільванської жіночої асоціації виборців. Тож вона продовжувала свою діяльність разом з іншими відважними жінками. Багато чого їм вдалось досягти ще за життя й поступово жінки почали виходити з тіні чоловіків.
Мері брала участь у діяльності унітарної церкви, де вона також періодично проповідувала. Вона також виступала в інших церквах та використовувала кожну нагоду, щоб поширювати свої думки та ідеї серед жінок і чоловіків.
Особисте життя
Сміливим для свого часу було не лише громадське, а й особисте життя Мері Ґрю. Її постійною супутницею з середини 1830-х років була Маргарет Джонс. Жінки товаришували досить тісно. Водночас Маргарет мала прихильника в особі Сайруса Берлі, який разом із Мері працював у газеті «Pennsylvania Freeman». Згодом чоловік захворів на туберкульоз, але Маргарет все ж вийшла за нього заміж у 1855 році.
Чоловік пішов з життя через місяць після шлюбу. Після цього Маргарет та Мері разом поїхали у тур по Новій Англії. Решту свого життя вони прожили разом, підписуючи листи «Мері та Маргарет».
Маргарет пішла з життя у 1891 році й Мері співчували, як вдові. Вона померла у Філадельфії 10 жовтня 1896 року й у спогадах про неї її стосунки з Маргарет описували як стосунки чоловіка та дружини. Це було надзвичайно сміливо для тогочасного суспільства, але упродовж всього життя Мері Ґрю намагалась жити чесно та відповідно до своїх відчуттів.
Таким був життєвий шлях та внесок Мері у рухи за скасування рабства в Америці та розширення прав жінок. Це була насичена та непроста діяльність, але Мері вдалось багато досягти ще за життя й самій жити так, як вона вважала за потрібне.